Якщо народні казки створені сукупним творчим генієм всіх народів світу, то чи варто говорити про самобутність українських казок?
Варто! Українські народні казки існують так само, як казки німецькі, французькі та інші. Адже не казки мігрують по світу, а лиш казкові мотиви й сюжети. І кожен народ із тих мандрівних мотивів будує свої казки, як вправний майстер зводить будинки з окремих цеглин чи каменів.
Чи має українська казка свої особливості, чим різниться вона від інших казок?
В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Розповідач, зазвичай, перелічує все, що дав батько дочці на придане, все, що селянин придбав для свого господарства за щасливо здобутий скарб. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але, з іншого боку, українські казки містять багатий матеріал для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.
Характер нації та обставини її життя відображаються в народних казках, і українські казки відрізняються від тих самих казок братів Ґрімм, як відрізняється українець від німця. Михайло Грушевський цілком слушно говорив про "органічне засвоєння інтернаціональних, мандрівних тем українським елементом". Цей український елемент наповнював інтернаціональну тему українським змістом і українським духом.
Українська народна казка, попри її багатоманітність, становить єдиний, монолітний блок нашої народної культури, утворений кількома потужними пластами, які виникли в різні історичні епохи. Найдавніші казки склалися задовго до виникнення державних утворень на нашій землі, до прийняття нашими предками християнства. Це, насамперед, казки про тварин, багато фантастичних казок, як-от, казки про однооку потвору, про Яйце-райце, про Котигорошка.
Цілком очевидно, що більшість християнських легенд і легендарних казок виникли упродовж кількох останніх століть, коли християнський світогляд остаточно утвердився в свідомості усіх суспільних верств, коли й наші селяни на церковних богослужіннях краще ознайомилися з біблійними оповідями. Безпосереднє знайомство з Біблією утруднювалося тим, що наш народ не мав Біблії рідною мовою.
Широко побутували легендарні казки про Ісуса Христа і його учнів Петра й Павла, про Матір Божу, про християнську доброчесність у всіх її виявах. А подеколи біблійні оповіді трансформувалися в народні казки, обрісши українськими реаліями, зокрема оповіді про Соломона, про Йосифа і його братів, про Самсона. Загалом, усі казки та легенди такого роду засвідчують глибоку релігійність нашого народу.
Водночас є багато побутових казок пізнього походження, в яких осуджується і висміюється неправедне життя церковнослужителів. У радянські часи охоче друкували сатиричні казки про попів і дяків з метою довести, що український народ осуджував Бога і релігію взагалі. Такий недобросовісний прийом широко використовувався у так званому атеїстичному вихованні.
Останній, найпізніший пласт наших казок — це побутові казки. У них віддзеркалені всі сторони життя українського сільського люду.
Проте було б помилкою вважати, що всі побутові казки склалися недавно. Тоді кожен регіон і кожна місцевість мали б свої, відмінні від інших казки. (Саме такої думки дотримувався автор цих рядків, коли починав фольклористично-збирацьку роботу). Насправді це не так: багато сюжетів побутових казок поширені в усій Україні — як на теренах, що входили до складу Австро-Угорщини, так і на тих землях, що століттями належали Російській імперії. Такою є, наприклад, казка про норовливу жінку, яку хитро і вміло приборкує молодий чоловік. Цей сюжет побутує скрізь і в багатьох варіантах. Чи могла б так поширитися, долаючи державні кордони, і розгалузитися на багато варіантів будь-яка казка за короткий час? Звісно, ні. Для такого процесу потрібні століття.
Іноді казку, про яку думалося, що це суто місцевий сюжет, несподівано виявляєш у місцевості, віддаленій від місця попередньої знахідки на сотні й сотні кілометрів. Так було з оригінальною казкою про ліниву й тупу жінку, з якою чоловік тяжко мучився, бо розірвати шлюб колись було неможливо. Цю казку я записав у Північній Бессарабії (Хотинський район) 1976 року, а через 15 років несподівано для себе натрапив на неї в глибині Закарпаття (Перечинський район), яке до 1945 року впродовж майже тисячі літ не входило до спільного державного утворення з Бесарабією і не мало з нею політичних, економічних і міграційних зв'язків. Як уже було зазначено, шляхи поширення казок часто незбагненні. І це стосується не тільки казок давнього походження, а й пізніших, побутових.
Микола Зінчук
