|
Цапова хатаЯк жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак — усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,— ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана.— Кабан, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.А кабан каже.— Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба хати.Тоді він пішов до барана.— Баран, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.А баран каже.— Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати.Тоді він пішов до гусака.— Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.А гусак каже.— Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба.Потім пішов до півня, а він каже.— Я з тії деревини та на ту літатиму та й нагріюсь, не треба мені хати.Пішов до селезня.— Селезню брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.А селезень каже.— Я з тії криниці та в другу поплаваю-поплаваю, та й тепло буде.Ну, тоді цап походив по всіх — ніхто не хоче, давай сам хату строїть. Построїв хату, поставив піч і живе. Почав жить у хаті. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. От найперідь приходе кабан.— Ой,— каже,— цапе-брате, пусти в хату, пропаду!А цап каже.— Не хотів хати строїть, то пропадай там! Не пущу.А кабан каже так.— Все рівно, як ти мене не пустиш, то все рівно буду рить, розтягать усячину, то й ти пропадеш, і я пропаду.Пішов він одчинив.— Іди лягай під припічком.Вже кабан уклався й лежить під припічком. А сам на печі. Коли приходе баран.— Цапе-брате, пусти в хату, пропаду!А цап відповіда.— Не хотів хати строїть, пропадай там!А баран каже, що «як ти мене не пустиш, то я як розженусь та як грюкну в двері, так і виб'ю! І ти пропадеш, і я пропаду». Треба впускати. Упустив, каже:— Лягай під лавою.Ось іде гусак.— Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!А цап каже.— Я ж тобі казав, а ти не схотів хати строїть! Пропадай! Мені нема діла, що ти пропадеш.А гусак цей каже.— Ну то добре! Не впускаєш?! А я по соломині розтягну всю покрівлю, і ти змерзнеш, і я.Одчинив і тому.— Іди сідай на полу.Коли ось іде селезень.— Так-так! Так-так! Цапе-брате, пусти в хату. Пропаду!— Пропадай! Не хотів хати строїть.— Ну, я буду все твоє добро нівечить, І ти пропадеш, і я пропаду.Усі його лякають. Волів і його пустить.— Ти сідай на лаві.Потім іде півень.— Куд-ку-да! Куд-ку-да! Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!— Е, ні, півнику! Пропадай! Не хотів хати строїть. Політай з дерева на дерево та й нагрієшся.А півень каже.— Я як розженусь літать, так усі вікна поб'ю, і ти пропадеш, і я пропаду.Ну, впустив і того.— Сідай аж на жердці.Значить, зібрались усі і живуть. Топлять і все роблять гуртом. А вовки почули, що там багато пожитку. Один і каже.— Я, братця, знаю м'яса!— Ну, як знаєш — ходім!Пішло туди штук зо три, а мо' й з чотири. Прийшли, прогребли дірку під хатою, і вліз туди один. Так вони як захватили того вовка! Кабан попав за вуха, баран як розженеться та б'є з розгону, гусак крилами лупить. Ті втрьох б'ють, а селезень сидить та.— Так-так! Так-так!А півень сидить на жердці та.— Куд-ку-да! Куд-ку-да! Бийте, бийте та й подайте сюда!Ті вовки, що були коло хати, то ноги на плечі та й повтікали, а того тобто вбили. А самі живуть, хліб жують, постолом гроші возять, і оце й казка уся.
|
|
|