|
|
Козаки і смертьІшло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає.Коли се один і каже:— Ой, братіку, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).— Ну, то що? — каже той.— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!— Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати!— Чи так, то й так!Сидять. Надійшла смерть та й каже:— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!— Стинай, — каже один козак, — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!— Ну,— каже смерть,— коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!— Та що ж,— каже козак,— так мені сужено!Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.— А що ж воно, добре? — пита смерть.— Та як кому! — каже козак.— Ану, дай спробувати! — просить смерть.— На, милостива пані!Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!— Цур же йому,— каже,— яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!— Отак як бачиш! — каже козак.— Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті. |
|
|
