Невчасний жаль

Мужик їхав з ярмарку на двох підводах. Осел віз пшеницю, а кінь віз деякі покупки по мілочі і мужика. Осел не довіз і на половину дороги, почав приставать; невмоготу йому була така поклажа. Осел каже коневі: «Будь ласкавий, підсоби мені, пожалуста, а то я підорвусь. і здохну!» Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: «А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога».

Проїхали вони з півверстви, осел затинявсь і впав. Мужик кинувсь до осла, а з його уже дух вийшов. Мужик тоді взяв ніж, обідрав осла, кожу положив на віз. Потім упріг коня в той віз, що з поклажою, і до того воза причепив другий віз, який був з дрібною покупкою.

Кінь з великою натугою тяг ті два вози. Тут-то він схаменувсь: «Ех, було б підсобить ослові, не довелось би мені таку важку поклажу тягти! То б ми вдвох везли все, а тепер я один за двох везу та ще й ослову шкуру в додаток!»