|
Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичемВ якомусь-то царстві, в якомусь государстві жив собі дуже багатий пан. От треба тому панові наймита — нікому свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря.— Тільки,— каже,— з такою умовою, що як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу.Пішов прикажчик по селу, розпитує:— Чи нема де якого нетяги?— А там,— кажуть,— живе убогий парубок, він піде.Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.Іде парубок від пана та й думає: «Служив я,— думає,— рік, вислужив день поля на рік,— що мені з ним робить?» Думав-думав: «Посію баштан...» Думав-думав: «А чим же я,— каже,— те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?..» А далі й надумавсь: «Піду до пана». Приходить.— Пане,— каже,— любий пане,— каже,— милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.Пан зглянувсь на нього:— Добре,— каже,— виорю!Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя — отаке! А дині — отакі!Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе — баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане — сама шкаралущина! «Ну,— думає,— я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!»От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує — хрум-хрум! Він потихесеньку туди — аж там лисичка; він підкрався та хап її за хвіст! Та й піймав.— Ага! — каже.— Я тобі дам динь!Та як замахнеться...— Ой, чоловіче-голубчику,— каже лисичка,— не бий мене — я тобі у великій пригоді стану.— А дині їстимеш? — каже.Та її ціпком... А вона проситься:— Хоч живу,— каже,— пусти мене, я тобі у великій пригоді стану!Бив-бив, а далі й питає:— У якій же ти мені пригоді станеш?— Я,— каже,— тобі висватаю царівну!— Ну, гляди!Та й пустив: «Ото хитра,— думає,— за царівну сватає...»Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.— Треба мені самій царя бачити — пустіть! Я щось йому скажу.Її гонять, а вона у палац преться. Цар і почув.— Що там за лемент? — питає.— Та тут,— кажуть,— волоцюга припленталась.— Впустіть,— каже цар.Її й пустили. Вона цареві в ноги:— Царю-государю,— каже,— змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!— З якою недоброю вістю? — питає цар.— Так і так,— каже,— була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати— дочку твою візьме за себе. Так оце я прийшла тобі розказати.— Ох, мені лихо! — ухопився цар за голову,— а в мене ж і військо не готове!Та на царедворців:— Га, сякі-такі! Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.Лаяв їх, лаяв...— Кличте раду! — гукнув.Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось — радяться, як їм того змія повоювати. Радились-радились — нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов цареві в ноги:— Царю-государю, змилуйся,— каже,— що я тобі пораджу: є в мене цар курінний, як віддаси за нього дочку, він тобі змія завоює!Цар і сюди кинувсь, і туди кинувсь — нічого робити:— Як завоює,— каже,— то вже віддам!Прибігає лисичка до куреня:— Здоров, курінний царю!— Здорова була, лисичко-сестричко!— Я тобі добру вість принесла.— Кажи.— Була я в царя, за тебе царівну сватала; так цар сказав: «Як завоює,— каже,— змія, то віддам». Ходім воювати!— Тю-тю, дурна! — каже парубок.— Як же мені його звоювати?..— Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.— А баштан,— каже,— на кого покину?Вона як почала його вмовляти — пішли.Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!— То,— каже лисичка,— змій їде. Ти,— каже,— постій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.Став той парубок під копицею, думає: «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.— Здоров, зміїку-братіку!— Здорова, лисичко-сестричко!— Що я тобі скажу, зміїку-братику! — каже лисичка.— Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!— Де ж він? Далеко? — питає змій.— Якби,— каже,— далеко, а то близько!— Що ж мені тепер робити? — питає.— А що робити? — каже лисичка.— Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє — і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; цар тебе не пізнає... А то пропав!Змій мерщій одежу з себе, а свитку на себе — та бігом звідти!«Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» —думає.Тоді той баштанник убрався в золоту одежу — і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.— Бач,— каже вона,— а ти боявся!Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги:— Царю-государю! — каже,— кланяється тобі цар курінний і шле подарунки, він звоював змія, просить дочку твою за себе!Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло.
|
|
|