|
ЧабанецьБув собі чабанець, та такий, що як він ще ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. От раз і випав йому з неба камінь, не який там і камінь, у вісім пудів. То він було усе і грається тим каменем: оце причепе до батога та як кине угору, а сам спати ляже на цілий день; прокинеться, аж ось і камінь летить, та як упаде, так було по коліна у землю і вгрузне. А то візьме покине серед степу сіряк, тим каменем навале, то хіба там три чоловіки, або й більш, а то не візьмуть.Мати його було лає:— Що ти, дурний, тягаєшся з такою каменюкою? Ще підорвешся!А йому й байдуже: катає та й катає той камінь. От до того царя, у якім царстві той чабанець був, та став підступати під город змій. Таке, пудів по тридцять, каміння ворочає, кида та дворець собі строє, і требує, щоб той цар за нього свою дочку оддав.Цар перелякавсь, давай засилати скрізь по царству, по судах, по волостях, чи не найдеться де такий богатир, щоб того змія стребив.Шукали, шукали — не находиться. А той чабанець прочув та й похваливсь:— Я б того змія,— каже,— батогом забив.Він же, може, сказав на глум, а люди взяли на ум, доставили цареві ув уха. Той требує його.От приступивсь він до царя, цар подививсь на його, що він такий малий, та й каже:— Що ти кажеш! Ти ще младий!А він, звісно,— хлоп'я.— Нічого,— каже.Ну, ото дає йому цар два полки солдат, полк песельників, а полк музикантів. Чабанець вийшов до тих солдатів та як скомандував, то неначе він уже год двадцять, як у тій службі служиві. Тоді цар тілько сплеснув руками та: «Боже мій!» — каже.От, не доходя за стілько там гін до того змія, покида він свої полки і приказує:— Глядіть,— каже,— як із змієвого дворця з труби піде дим, то я його побив, а як піде полум'я, то він мене.Покинув те військо, а сам і пішов. А той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпуска, так духом і побива.От як зобачив його змій, зараз дмухнув, аж ні — той і не зворухнеться.— Ну,— пита,— зачім добрий молодець зайшов? Чи будем биться, чи мириться?— Не з тим добрий молодець ходе, щоб мириться, а з тим, щоб биться.Той йому каже.— Та ти піди ще три годи погуляй, та тоді і приходь.— Ні,— каже,— я вже гуляв.— А чим ти,— пита,— мене будеш бити?— А от цим батогом.А у його батіг там, може, з цілого вола сплетений і камінець той на кінці прив'язаний.— Ну,— каже змій,— бий мене!— Ні, бий ти мене попереду.От у змія меч на три сажені залізний чи стальний, як ударе ж він того чабанця ним, так той меч на канцурки і розскочивсь.— Держись же,— каже,— тепер я тебе ударю.Як шмагоне його тим камінцем, змій тут і розпластавсь, а дим і пішов у трубу. Тут його військо таке раде, музиканти грають, песельники співають, цар його стріча, бере зараз під руки, веде у дворець.От оддав цар за нього дочку, построїв їм на одділі, живуть вони собі. А другі царі та й почали розбалакувати, що «як-таки свою рідну дочку та оддати за чабана!» Цареві вже й самому жалко, і засила він скрізь бумаги, чи не найдеться де такий богатир, щоб його міг стребити. Скоро і найшлось двоє. От зібрали їх, і пішли вони до того чабанця, а він сидить за столом, книжку чита і зачув уже, що це до нього биться ідуть.Прийшли вони, він і пита.— З чим, добрі молодці, прийшли? Чи будем биться, чи мириться?— Авжеж,— кажуть,— що биться.— Стривайте,— каже,— я богу помолюсь. Помоливсь та й сів знов за стіл і голову руками підпер.— Ну,— каже,— тепер бийте!От один як ударе через ліве плече, так меч і розскочивсь. А другий як ударе навхрест через праве — тілько сорочку перерубав. Тоді він устав, узяв їх обох, як здавив докупи, так маслаки з їх і посипались. Набрав він тоді тих маслаків у кулаки, та так йому досадно на царя стало, пішов він до нього і не велича, а прямо каже.— А що, бачиш це? Оце ж і тобі буде! Тоді і годі цар його чіпати.
|
|
|