|
Дядько і ведмідьСидить дядько на пеньку і їсть хліб. Іде ведмідь і питається:— Дядьку, що ти їси?— Хліб,— каже дядько.— Дай-но я попробую.Дав дядько йому кусок хліба, ведмідь покуштував і питає:— А з чого ж той хліб робиться?Дядько й став розказувать:— Треба спочатку поле добре виорать і на зиму посіять зерна. Воно перезимує, весною проросте, а потім виколоситься, достигне, і треба буде вижати, в копи поскладати, додому звезти, змолотити, прочистити, поїхать до млина і змолоти. І буде тоді мука. А муку замісити, затопити в печі і пекти хліб.Вислухав теє все ведмідь, почухав потилицю та й каже.— О, то мені треба довго чекати. — Подумав трохи, а потім знов і каже до дядька:— Давай ми обоє посіємо...— А як будемо збирати?— Що тобі, а що мені.Дядько й каже:— Мені вершки, а тобі корішки. Чи згодний?— Добре,— згодився ведмідь.От посіяли вони зерно, виростили і зібрали врожай. Забрав дядько собі вершки, а ведмедеві оддав корішки — солому. Побачив ведмідь, що його обдурено, та й каже.— Е, я так не хочу. Сіймо щось друге. Чоловік радить:— Посіємо ріпу... Вже тобі будуть вершки, а мені корішки.Згодився ведмідь.Настала пора збирати урожай. Забрав дядько собі ріпу — корішки, а ведмедеві дає вершки — листя.Бачить ведмідь, що його знов обдурено, махнув спересердя лапою і поплівся до лісу.З тих пір ведмідь ніколи вже не встрявав у спілку з дядьком.
|
|
|